Теорії походження української мови

Погляди лінгвістів ХІХ ст. на походження української мови

(Історія становлення та розвитку української мови)

  Питання походження східнослов'янських народів і відповідно їхніх мов (української, російської, білоруської) має уже майже двохсотлітню традицію. Над проблемою походження української мови вчені почали замислюватися задовго до здобуття Україною незалежності, ще в ХІХ столітті.

Першим ґрунтовним дослідженням з історичної фонетики української мови, де порушено питання про час її формування, була праця П. Г. Житецького «Очерк звуковой истории малорусского наречия», надрукована 1876 р. у київських «Университетских известиях». Учений дійшов висновку, що основні риси українського вокалізму (тобто системи голосних звуків) сформувались уже в ХІІ–ХІІІ ст.

  Видатний український філолог, професор О. О. Потебня вважав, що східнослов'янська мовна територія в глибоку давнину становила певну спільність — руську мову, що згодом поділилася на два наріччя, одне з яких утворило основу української мови. Цей процес був поступовий і досить тривалий. Учений і не прагнув установити точний час виникнення української мови, а лише зазначив: «Можна тепер напевне сказати, що поділ руської мови відбувся у часі раніше ніж час ХІ ст.», бо «вже на початку руської писемності мова наша є лише сукупністю наріч». Отже, згідно з поглядами О. О. Потебні, українська мова існувала вже за часів Київської Русі. У ХІХ ст. спалахнуло кілька дискусій між російськими й українськими науковцями щодо виникнення української мови.

  Російський історик, журналіст за фахом, академік М. П. Погодін вважав, що в стародавньому Києві й на Київщині за часів заснування руської державності і до татаро-монгольської навали жили росіяни та їхні предки. Українці, за його гіпотезою, прийшли сюди з Прикарпаття, вони формувалися, і заселили спустошену татаро-монголами Київщину щонайшвидше наприкінці ХV століття. Цю «теорію» М. П. Погодін виклав у праці «Записка о древнем язике русском» (1856). На цю «теорію» відгукнувся видатний український учений-правознавець, історик, фольклорист і мовознавець М. О. Максимович статтею «Филологические письма», опублікованою 1856 р. у московському журналі «Русская беседа», після чого між обома вченими розпочалася коректна дискусія на сторінках цього журналу. Максимович аргументовано спростував твердження Погодіна про прихід українців із-під Карпат на нібито російську Наддніпрянщину, довів автохтонність (первинність) українського населення на цих землях і зазначив, що українська мова формувалася на Південній Русі в Х–ХІ століттях.

  1883 р. дискусія про автохтонність українців та української мови в Києві і на всій Наддніпрянщині спалахнула між російським академіком О. І. Соболевським та українським філологом П. Г. Житецьким. Соболевський виступив на засіданні Історичного товариства Нестора-лі-тописця 20 листопада 1883 р. із доповіддю «Как говорили в Киеве в ХІV и XV веках». Дослідник дійшов антинаукового висновку про належність київського говору не до української, а до російської мови, що нібито підтверджувало погодін-ську гіпотезу. Неслушність такого твердження Житецький аргументовано довів на цьому ж засіданні товариства, а на наступному виголосив доповідь «По поводу вопроса о том, как говорили в Киеве в ХІV и XV веках», де переконливо доводив, що у старокиївських писемних пам'ятках спостерігається чимало мовних рис, характерних для галицької писемності, що в Давньому Києві і в Галичині «панував звуковий тип одного й того ж наріччя». П. Г. Житецького підтримали В. Б. Антонович, М. П. Дашкевич та інші вчені.

Погляди науковців ХХ ст. на походження української мови

  Московський доктор філологічних наук Дерюгін вважав, що всі культурні надбання аж до XV ст. є спільними для всіх православних слов'ян, і аж до XV ст. усі вони розмовляли однією мовою.

  Згідно з концепцією М. А. Жовтобрюха, специфічні звукові риси української мови інтенсивно складалися вже в давньоруський період, хоч української мови як самостійної системи тоді ще не було.

   Від другої половини ХІІ ст. і в ХІІІ ст., як вважає вчений, у межах єдиної давньоруської мови розвивалися діалектичні риси, що спричинило відмежування північно-східної діалектичної зони від південно-західної; у фонологічній системі останньої сформувалися основні риси, властиві українській мові. Погляди Жовтобрюха перегукуються з висновками Ф. П. Філіна (1902– 1982), директора Інституту російської мови АН СРСР. Ці погляди вкладаються в офіційну усталену концепцію радянської історіографії, згідно з якою XIV ст. вважається початком самостійної історії східнослов'янських народностей та їхніх мов.
   Основними сучасними гіпотезами є дві:

• концепція вченого-мовознавця, славіста, доктора філософії академіка Юрія Шевельова — українська мова безпосередньо виділилася з праслов'янської мови. Після розпаду праслов'янської мови у «східних слов'ян» сформувалося п'ять діалектів, два з них — києво-поліський та галицько-подільський — утворили українську мову.

Історію української мови Шевельов поділив на шість періодів:

• • протоукраїнський — VII-ХІ ст.,
  • давньоукраїнський — ХІ-XIV ст.,
  •           ранньосередньоукраїнський — XV—XVI ст.,
  •           середньоукраїнський — середина XVI — перші роки XVIII ст.,
  •           пізньосередньоукраїнський — XVIII ст.,
  • сучасний — від останніх років XVIII ст. до сьогодні
• концепція російського мовознавця Олексія Шахматова (з українських учених близькі погляди на походження української мови мав Агатангел Кримський) — українська мова походить зі «спільноруської прамови», з якої походять й інші «руські мови» (північно-великоруська, південно-великоруська та білоруська). Попри це українська мова суттєво відрізняється від інших «руських мов» різноманітними фонетичними явищами та лексикою.
  
  
  
  
  
  
  
  Література
  1. Горбач О. Генеза української мови та її становище серед інших слов'янських // Зібрані статті: В 3 т. — Мюнхен, 1993. — Т. 3.
  2. Грушевський. М. Історія України-Руси: В 11 т. — К.: Наук. думка, 1991–1998. — Т. 1.
  3. Житецький П. Г. Очерк звуковой истории малоруського наречия. — К., 1876.
  4. Німчук В. В. Аспекти дослідження етноглотогенезу українців // Пам'ятки писемності східнослов'янськими мовами ХІ–ХVІІІ ст. — К., 1995.
  5. Німчук В. В. Періодизація як напрямок дослідження генези та історії української мови // Мовознавство. — 1998. — № 1. — С. 3–15.
  6. Огієнко І. (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови. — К., 1995.
  7. Півторак Г. П. Українці — звідки ми і наша мова. — К., 1993.
  8. Півторак Г. П. Хронологічні межі формування української мови як мовної системи // Пам'ятки писемності східнослов'янськими мовами ХІ–ХVІІІ ст. — К., 1995.
  9. Царук О. Українська мова серед інших слов'янських: етнологічні та граматичні параметри: Монографія. — Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998.
  10. Шахматов О. О., Кримський А. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письмен-ської староукраїнщини ХІ–XVIII вв. // Короткий нарис історії української мови. — К., 1924. — С. 7–14.
  11. Шевельов Ю. Чому общеруський язик, а не вічно-руська мова? — К., 1994.